За місяць : 1230
статей : 980
| Рубрики : | Бібліографічна діяльність |
Книжкова палата України – державна наукова установа у сфері видавничої справи та інформаційної діяльності. Заснована на загальнодержавній власності і перебуває у сфері управління Державного комітету телебачення і радіомовлення України. Повне найменування – Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова», скорочене – Книжкова палата України.
Палата здійснює: державну бібліографічну реєстрацію та централізоване каталогізування всіх без винятку видів видань, випущених в Україні; збирання та використання адміністративних даних, які характеризують динаміку та тенденції у видавничій справі; аналіз тенденцій розповсюдження видавничої продукції, вивчення книжкового ринку, його регіональних особливостей; комплектування і збереження повного і недоторканного фонду Державного архіву друку – головного сховища всіх видів видань, випущених в Україні; складання аналітичних оглядів з питань дотримання суб’єктами видавничої справи положень національних стандартів щодо оформлення вихідних відомостей у виданнях; розроблення та обгрунтування короткострокових і довгострокових прогнозів розвитку видавничої та бібліографічної справи в Україні; наукові дослідження в галузі бібліографії, книгознавства, соціології книги та читання, консервації та реставрації документів; наукознавчі дослідження і розроблення бібліометричних методів визначення пріоритетних напрямів і рівнів розвитку наукових досліджень; створення і видання поточних, кумулятивних і ретроспективних бібліографічних покажчиків, науково-аналітичних оглядів, карток централізованого каталогізування; розроблення та експлуатацію бібліографічних баз даних і мереж бібліографічної інформації. Серед інших завдань, виконуваних Палатою – участь у процесах стандартизації видавничої та бібліотечної справи, створення й розповсюдження бібліографічних покажчиків.
Установа створена і діє з метою забезпечення інтересів держави в нарощенні інтелектуального та інформаційного потенціалу, сприяння розвитку національної культури, науки, освіти, книговидавничої та бібліографічної справи; повного статистичного обліку, комплектування й зберігання всієї друкованої продукції – документальної пам’яті України;
У пояснювальній записці до законопроєкту про утворення ГКП, авторами якої були І. Огієнко, П. Дорошенко, В. Модзалевський та Ю. Меженко, зазначалося: «необхідно почати утворення конче потрібної інституції – Книжної Палати, в якій науково підготовлені люди, знайомі з книжкою та з друком взагалі, мали б можливість підрахувати все книжне багатство, набране в попередні часи, та розібратись в ньому».
26 січня того ж року затверджено «Закон про обов’язкову надсилку друкарнями, літографіями, металографіями та іншими подібними закладами до Повітових Комісарів примірників всіх видань», яким передбачалося передавання до новоствореної ГКП двох із 11-ти обов’язкових примірників усіх видань. Цей закон був продубльований радянською владою 11 лютого і 22 травня 1919 р.
Згідно із законом від 24 січня 1919 р. у структурі ГКП створювались три підрозділи: відділ реєстрації і «Книжної Літописі», Український бібліографічний інститут і книжний фонд. Згодом утворився й четвертий – бібліотечний, сформований на базі бібліотечної секції архівно-бібліотечного відділу Головного управління у справах мистецтв і національної культури при Міністерстві народної освіти УНР.
Наказом Комісара Головного управління мистецтв та національної культури від 18 лютого 1919 р. № 20 архівно-бібліотечному відділу було запропоновано приступити до формування ГКП. Завідувачем справами з утворення ГКП став Ю. Меженко, він же 17 березня 1919 р. був обраний головою ГКП. Згодом всі справи й обов’язки нової установи були передані новоствореній Раді Книжної Палати, до якої увійшли завідувачі її відділів, а також представники від кількох провідних книгозбірень Києва та Одеського бібліографічного товариства при Новоросійському університеті. Загалом відбулося 9 засідань Ради.
Невдовзі Книжна Палата розпочала свою діяльність у будівлі колишньої Першої (Імператорської Олександрівської) гімназії, яка нині є одним з корпусів Київського національного університету імені Тараса Шевченка, за адресою: Бібіковський б-р (нині – б-р Тараса Шевченка), 14. Тут провадилась реєстрація «біжучого друку» в Україні, за результатами розшуків перевозилися в Палату й упорядковувалися покинуті у вирі революційних подій напризволяще книжкові збірки – приватні, маєткові й ліквідованих установ та товариств, формувався їх зведений каталог, виходив друком фаховий часопис «Книжна Літопись», налагоджувалося видання бюлетенів нових видань та укладання української бібліографії за 1917–1919 рр., організовувалися бібліотечні курси.
Штатний розпис ГКП сягав до 37 осіб, проте існувала плинність співробітників. Зокрема, у 1919 р. тут працювали Т. Волобуєва, поет Д. Загул, В. Каліхевич, бібліограф Ю. Ковалевський, М. Чирок-Чирков та ін.
Від початку вересня по 16 грудня 1919 р. діяльність Палати переривалась унаслідок окупації Києва Збройними силами Півдня Росії під командуванням А. Денікіна.
У зв’язку з політичними подіями в Україні на початку 1920-х рр. та переїздом наприкінці 1920 р. радянського уряду до Харкова, який став новою столицею УСРР, Головна Книжна Палата припинила своє існування в Києві. У 1921 р. в Харкові при Всеукраїнському державному видавництві (Всеукрвидаві), як центральному відомстві УСРР при ВУЦВК (з питань організації видавничої справи і розповсюдження всіх видів друкованих творів), було створено Центральний Бібліографічний відділ (ЦБВ), який здійснював обліково-реєстраційну і статистичну роботу у видавничій галузі, відповідно до постанови Укрраднаргоспу «Про обов'язкову реєстрацію та збереження зразків творів друку», оприлюдненій у березні 1921 р. ЦБВ видав підготовлений ще в Києві один випуск критико-бібліографічного часопису «Голос Друку» (1922).
27 червня 1922 р. Рада народних комісарів УСРР ухвалила постанову «Про організацію Української Книжкової палати і про забезпечення головних книгосхованок всіма виданнями республіки». Палату створено на базі Центрального Бібліографічного відділу. З 1924 р. Палата перебувала в будівлі Наркомосвіти УСРР на вул. Артема (нині – Алчевських), 29, у якій нині розміщується Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди. Директором Палати було призначено М. Годкевича (працював на цій посаді до 1931 р.). Фінансування установи здійснювалося Наркоматом освіти УССР через відділ позашкільної освіти.
Колишня ГКП у Києві була реорганізована в Київський крайовий бібліографічний відділ при Київській філії Всеукрвидаву (його діяльність поширювалася на Чернігівську, Київську, Подільську і Волинську губернії), який, своєю чергою, перетворено 1922 р. в Український науковий інститут книгознавства (УНІК), очолюваний Ю. Меженком (до 1931 р.).
У наступних постановах уряду завдання і функції Української Книжкової палати (УКП) було значно розширено, зокрема вона стала виконувати науково-бібліографічні роботи. Створено сектор дослідження книги, кабінети західноукраїнської закордонної української літератури та літератури періоду громадянської війни в Україні. З 1924-го по 1930 рр. УКП видавала «Літопис українського друку». Постановою Раднаркому УСРР від 19 травня 1925 р. з 1 жовтня того ж року при УКП було утворено Центральне бюро статистики друку (завідувач – А. Козаченко).
Кабінет західноукраїнської та закордонної української літератури, який також діяв з 1925 р., через десять років налічував 8 тис. книжок та 5 тис. журналів українською мовою, виданих за межами СРСР. Цей фонд формувався завдяки отриманню видань від Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові в обмін на комплект обов’язкових примірників української радянської книги. 1936-го р. кабінет офіційно припинив своє існування.
З січня 1927 р. УКП почала видавати і розсилати в бібліотеки друковані каталожні картки на всі видання, що друкувалися в УСРР. У 1928 р. вийшло друком видання «Преса УСРР», що містив покажчики періодичних видань: газет, журналів, бюлетенів, альманахів і т. ін. З липня 1929 р. УКП видавала рекомендаційно-бібліографічний каталог «Треба прочитати» у трьох серіях (для міських, сільських, дитячих бібліотек), який виходив з інтервалом у два тижні.
У структурі УКП другої половини 1930-х рр. існувала група з питань літератури національних меншин, яка займалася бібліографуванням та систематизацією видань, що виходили на території України мовами етнічних спільнот, забезпечувала формування бібліографічної картотеки друку з метою укладання й видання тематичних бібліографічних покажчиків. Згодом основну кількість карток з неї було перенесено до каталогу спецфонду.
Персонал Книжкової палати працював у складних умовах: установа не отримувала необхідних коштів навіть у межах доволі мізерного кошторису, мала нечисленний штат, робочий день був ненормований, заробітна плата систематично затримувалась, здійснювався ідеологічний тиск. Протягом 1931–1934 рр. в УКП змінилось чотири директори (Р. Коцюбинський, О. Бервицький, В. Галін, Ганєва), проте ситуація суттєво не змінювалася. Нарком освіти УСРР В. Затонський за результатами перевірки установи у 1934 р. вказав на недоліки: «кадри Книжкової палати набрані без достатньої перевірки, унаслідок чого склад співробітників був засмічений сторонніми елементами <…> і некваліфікованими працівниками. Майже зовсім відсутній науковий склад і недостатній партійний прошарок…». Підкреслювалося, що «мали місце націоналістичні та інші шкідливі настанови і викривлення: предметний каталог, картковий репертуар і система рубрик ідеологічно не витримана і значною мірою побудована на націоналістичних засадах».
Відтак Книжкова палата вкотре зазнала реорганізації, зокрема, 1 серпня 1934 р., згідно з постановою ЦВК і Раднаркому УСРР від 6 липня 1934 р. установа отримала назву Бібліографічного інституту, проте виконувані нею функції фактично залишилися незмінними.
У 1937 р. започатковано «Літопис друку. Газетні статті» та «Літопис друку. Рецензії». 27 червня 1938 р. ЦВК і Раднарком УРСР прийняли чергову постанову «Про перейменування Бібліографічного інституту і затвердження положення про Книжкову палату УРСР». Того ж року при Книжковій палаті утворено видавництво і запроваджено аспірантуру з питань бібліографії, з виділенням державних коштів на їхнє утримання.
З 1934-го по 1941 та з 1947-го по 1953 рр. керівником установи був М. Фельдштейн.
У роки Другої світової війни Книжкова палата, евакуйована до Уфи, не припиняла своєї роботи, хоча її фонди й майно залишилися в Харкові. До Уфи встигли перевезти лише генеральний алфавітний каталог.
У період нацистської окупації Харкова (1941–1943) установу очолював І. Севастьянов. Він стежив за її схоронністю, оберігаючи від пожеж, пограбувань і вивезення видань німецькими військами, а також домігся від окупаційної адміністрації видачі своєрідних «охоронних грамот», завдяки яким вдалося певною мірою запобігти мародерству і знищенню Палати. Наприкінці 1943 р., після визволення Харкова від гітлерівців, Книжкова палата поновила свою роботу. У цей час її очолювала Є. Кузьменко.
З 1946 р. починають регулярно виходити державні бібліографічні покажчики Палати – «Літопис друку. Книги», «Літопис друку. Журнальні статті», «Літопис друку. Газетні статті», з 1952 р. – «Літопис образотворчого мистецтва», з 1954 р. – «Літопис музичної літератури». Починаючи з 1954 р. вони й дотепер виходять під оновленими назвами: «Літопис книг», «Літопис журнальних статей», «Літопис газетних статей», «Літопис рецензій». З 1956 р. виходив щорічник «Список літератури, випущеної видавництвами УРСР», упродовж 1962–1978 рр. – під назвою «Книги видавництв УРСР», а в 1979–1990 рр. видання мало назву «Друковані видання УРСР». У 1958–1973 рр. виходив бюлетень «Нові книги УРСР» (у 1974–1990 рр. – під назвою «Нові видання УРСР»).
У 1943–1963 р. Книжкова палата підпорядковувалася різним міністерствам і відомствам, зокрема: Держкомвидаву УРСР, Міністерству УРСР у справах преси та інформації, проте її основні функції залишалися незмінними: бібліографічний облік і опрацювання всієї друкованої продукції, яка виходила на території республіки; видання низки «Літописів»; ведення статистики друку; каталогізування друкованої продукції; друкування бібліографічних карток для каталогів бібліотек; надання бібліографічних довідок; ведення спецфонду, науково-методична робота. Директорами, після Є. Кузьменко та М. Фельдштейна призначались О. Макаревич, Г. Кравченко, В. Скачков, Герой Радянського Союзу І. Сипало.
У 60–70-х роках 20-го ст. Книжкова палата УРСР досягла значних успіхів у своїй діяльності і неодноразово визнавалася однією з кращих серед книжкових палат союзних республік. У 1972 р. на честь 50-літнього ювілею від дня заснування Книжкової палати в Харкові, за заслуги в розвитку науки і культури установу нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР, а згодом Постановою Ради Міністрів УРСР від 23 січня 1974 р. № 37 Книжковій палаті України присвоєно ім’я Івана Федорова. Проте, поряд із здобутками, установа стикалася і з проблемами. Зокрема, у книгосховищах не вистачало площ для нових надходжень, книжкові фонди, періодичні видання й інша друкована продукція (образотворча, нотна, картографічна, аркушева) зберігались у непристосованих приміщеннях, що могло призвести до їх незворотного псування. Тому гостро постало питання необхідності будівництва нового приміщення для Книжкової палати й переміщення її до Києва як установи республіканського рівня і керівництво Палати неодноразово порушувало це питання у виконавчих органах влади.
10 листопада 1976 р. Рада Міністрів УРСР видала розпорядження за № 831-р, яким зобов’язало Держкомвидав УРСР упродовж 1977–1980 рр. забезпечити роботи з проєктування і будівництва в Києві приміщення для Книжкової палати УРСР, розраховане на 12 млн од. зб., а Держплану УРСР у взаємодії з Держкомвидавом УРСР доручалося передбачити необхідні капіталовкладення для зазначеного будівництва.
Земельна ділянка для Палати була виділена в лівобережній частині Києва поряд зі станцією метро «Комсомольська» (нині – «Чернігівська»). Будівництво тривало кілька років. У вересні 1989 р. нова 9-типоверхова будівля Книжкової палати загальною площею 10 514 м2 (у т. ч. 7 580 м2 під сховища Державного архіву друку) на просп. Юрія Гагаріна, 27 була введена в експлуатацію. Тоді ж до Книжкової палати приєднали новостворене видавництво «Час», яке з’явилося після реорганізації видавництва «Реклама». Відтак установа отримала найменування Республіканське бібліографічно-видавниче об’єднання «Книжкова палата УРСР ім. Івана Федорова», а її генеральним директором було призначено В. Самусєва. Розпочалось переміщення фондів із Харкова до Києва та їх розміщення в новій будівлі.
Роботу з переміщення фондів було завершено на початку 1990 р. З 1 квітня цього ж року в Харкові Книжкова палата УРСР ім. Івана Федорова припинила свою діяльність, а на її матеріально-технічній базі та з використанням частини кадрів створено харківську філію Республіканського бібліографічно-видавничого об’єднання, разом з поліграфічним цехом, у якому друкувалися «Літопис книг», «Літопис журнальних статей» та «Літопис газетних статей». Упродовж кількох років у цеху ще друкувалася невелика кількість книжкової продукції Палати, яка опрацьовувалась колективом філії під керівництвом Р. Колбасіної.
Переміщення Палати до Києва фактично збіглося в часі з початковим періодом розбудови незалежної України, одночасно відбувалося організаційне становлення установи – формувалися її оновлена структура для здійснення всіх функцій і завдань, які Палата виконувала в Харкові, з урахуванням зростання її ролі як центру національної бібліографії та інформації. Чисельність працівників Книжкової палати УРСР у Києві планово була визначена в кількості 120 осіб, які мали працювати в таких структурних підрозділах: адміністрація, відділи – інформаційно-бібліографічної роботи, науково-методичної роботи, обліково-реєстраційної і аналітичної бібліографії, щорічників і ретроспективної бібліографії, обов’язкового примірника і первинного бібліографічного опрацювання, контролю за доставкою обов’язкового примірника, централізованої каталогізації, довідково-бібліографічної роботи, статистики друку, зберігання видань друку, господарчий. Колектив установи формувався фактично заново, до неї прийшли працювати й досвідчені фахівці (бібліографи, каталогізатори, систематизатори) з провідних бібліотек Києва.
З 25 лютого 1992 р., у зв’язку з припиненням існування СРСР, Республіканське бібліографічно-видавниче об’єднання «Книжкова палата УРСР ім. Івана Федорова» стало називатися Національним.
З листопада 1995 р. Книжкову палату України очолює М. Сенченко, доктор технічних наук, фахівець у галузі обчислювальної техніки, який вже мав кількарічний успішний досвід керування ЦНБ НАН України (нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського), будівництва та освоєння її нового приміщення на Голосіївському просп., 3. З його приходом розпочалась комп’ютеризація основних виробничих процесів у Палаті.
Для вирішення проблем державного фінансування наказом міністра у справах преси та інформації від 25 березня 1996 р. № 24 Національне науково-виробниче об’єднання було реорганізовано в державну установу з найменуванням «Книжкова палата України». Її статус і основні функції визначені ст. 27 Закону України «Про видавничу справу» від 5 червня 1997 р. № 318/97-ВР.
Відтак було розроблено новий статут Книжкової палати, який визначив її основні завдання, та створено оновлену структуру, до якої увійшли відділи: аналізу інформації, науково-методичний, інформаційно-бібліографічних систем, контрольних примірників, державної статистики друку, державних поточних бібліографічних покажчиків, аналізу газетних видань, централізованої каталогізації, державної стандартизації, Державний архів друку, реставрації та консервації, редакційно-видавничий, підготовки і розповсюдження видань, загальний, планово-економічний, інженерного забезпечення та технологічної експлуатації. У зв’язку з ускладненням завдань, пов’язаних, насамперед, із дослідженням і збереженням державних інформаційних ресурсів України, штат Книжкової палати збільшився майже удвічі порівняно з 1990–1991 рр. і нині налічує 205 одиниць.
У 2002 р. остаточно завершено роботу з перевезення фондів з Харкова до Києва. Загалом упродовж 1996–2002 рр. до Києва було перевезено 7 800 370 од. зб.
Наказом Держкомінформполітики України від 12 березня 2003 р. № 5 та на підставі його ж дозволу від 6 липня 2000 р. № 980/31/3 ліквідовано філію Книжкової палати в Харкові у зв’язку із завершенням перевезення архіву друкованої продукції в нове книгосховище в Києві. Того ж року відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р. № 763-р Книжкова палата України набула статусу державної наукової установи, що й відображено в її офіційному найменуванні.
За розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2008 р. № 1345-р повний і недоторканний фонд усіх видів випущених видань Державного архіву друку внесено до Державного реєстру наукових об’єктів, що становлять національне надбання.
Фонд друкованої продукції, що зберігається в Книжковій палаті України, на 01.01.2019 р. вміщує 14,6 млн од. зб. і є найповнішим у світі зібранням видань, починаючи з 1917 р., що побачили світ на теренах України.
Книжкова палата України веде наукові дослідження в галузі видавничої справи (зокрема зі статистики друку), національної бібліографії, книгознавчої термінології, організації довідково-інформаційного обслуговування державних, наукових установ, громадських і видавничих організацій.
Палата видає державні бібліографічні покажчики «Літопис книг», «Літопис журнальних статей», «Літопис рецензій», «Літопис газетних статей», «Літопис образотворчих видань», «Літопис нот». З 1997 р. видається «Літопис картографічних видань», з 1999 р. – «Літопис авторефератів дисертацій». Узагальнені відомості про випуск видавничої продукції (у т. ч. статистичні) публікуються в щорічнику «Друк України».
З 1996 р. Книжкова палата України видає науково-практичний журнал «Вісник Книжкової палати», у якому регулярно публікуються статті з актуальних питань бібліотечної справи, бібліографії, статистики друку тощо.
Особливу увагу приділено випуску наукових і довідкових видань з питань книгознавства та бібліографії. Серед найбільш помітних публікацій останніх років такі праці: М. Сенченко «Книжкова палата України. Історія і сьогодення» (1999, 2004), О. Афонін, М. Сенченко «Українська книга в контексті світового книговидання» (2009), «Видавнича галузь України у дзеркалі статистики та бібліографії» (2012). Опубліковано довідник «Видавці та книгорозповсюджувачі в Україні» (5-те видання – 2006), Словник книгознавчих термінів (2003), ретроспективний бібліографічний покажчик «Спецфонд Книжкової палати України (1917–1921 роки)» (2003). Покажчики з серії «Етноси України», що вийшли друком у 1997–2001 рр., відображають інформацію про історію, економіку, культури етнічних спільнот України. Публікації з історії столиці України забібліографовано в покажчику «Історія міста Києва з найдавніших часів до 2000 року» у 3-х томах, 14-ти книгах (спільно з Інститутом історії України НАН України, 2006–2010 рр.). У видавничому репертуарі Книжкової палати України також бібліографічні покажчики «Микола Іванович Сенченко» (2000, 2005), «Раїса Іванченко» (2003), «Борис Ілліч Олійник» (2005), «Володимир Михайлович Литвин» (2006).
Книжкова палата України видала в перекладі українською мовою «Англо-американські правила каталогізації» за загальною редакцією М. Гормана та П. Вінклера (2004) і розповсюдила серед бібліотек та інформаційних установ. Правила видано відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО в питаннях створення та розвитку інформаційного суспільства і для вирішення завдань щодо виконання в Україні Міжурядової програми ЮНЕСКО «Інформація для всіх». Застосування зазначених Правил уможливлює сумісність бібліографічної інформації з базами даних провідних світових центрів, що сприяє плідному науково-інформаційному обміну між країнами.
З 1996 р. Книжкова палата України реалізовує масштабний проєкт «Класифікаційна система України», спрямований на створення й упровадження україномовної класифікаційної системи – Універсальної десяткової класифікації (УДК) для забезпечення потреб видавництв, бібліотек та інформаційних центрів. Вирішуючи проблеми систематизації видань, упровадження української термінології в інформаційну галузь, Книжкова палата України упродовж 1998–1999 рр. у межах проєкту здійснила переклад та наукове редагування першого в країні еталонного видання таблиць УДК українською мовою. У 2008-му та 2011 рр. випущено вісім книг другого видання «Універсальної десяткової класифікації». Книжкова палата України також регулярно випускає зміни і доповнення до таблиць «Універсальної десяткової класифікації» у друкованому та електронному форматах.
Книжкова палата – єдина в Україні установа, що володіє ліцензією Консорціуму Універсальної десяткової класифікації (УДК) на розроблення національного еталона УДК, підтримання його в актуальному стані та публікацію в друкованому й електронному форматах видань УДК. Лише Книжкова палата України на підставі ліцензії щорічно отримує інформацію про зміни і доповнення до УДК за попередній рік і вносить відповідні корективи до національного еталона. Співробітник Книжкової палати України є членом Консультаційної ради Консорціуму УДК, до якої входять 23 провідні фахівці УДК з усього світу.
Для впровадження в Україні УДК (яку використовують понад 130 країн світу) і забезпечення переходу видавництв, бібліотек, інформаційних центрів на індексування літератури з ББК на УДК, Книжкова палата України розробила і видала низку довідкових і методичних матеріалів. Серед них: «Універсальна десяткова класифікація: [станом на 1997 рік]: інформаційно-пошукова система: електронне видання на CD-ROM» (2001), «Універсальна десяткова класифікація (УДК). Зміни та доповнення (1998–2000)» (2003), «Універсальна десяткова класифікація (УДК). Зміни та доповнення (2011)» (2015), «Таблиці відповідності скорочених варіантів УДК, ББК» (2010, 2014), «Визначення індексів УДК для наукових документів. Методичні рекомендації» (2016, 2017), «Таблиця зіставлення індексів УДК, ББК» (2016, 2017) та ін. З ухваленням Постанови Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 р. № 177 «Про припинення використання Бібліотечно-бібліографічної класифікації та впровадження Універсальної десяткової класифікації» ця робота в Палаті набула нового імпульсу.
Нормативно-правове забезпечення видавничої галузі, бібліотечної сфери, інформатики представлене тематичними добірками та довідниками, частина з яких регулярно перевидається зі змінами: «Правові та нормативні документи з видавничої справи» (сім видань упродовж 1998–2013 рр.), «Законодавчі та нормативні документи у сфері інформації, видавничої та бібліотечної справи» у 2-х частинах (2000, 2002, 2007), «Авторське право на літературні та художні твори в Україні» (2000); низкою методичних рекомендацій та інструкцій, зокрема «Оформлення вихідних відомостей у виданнях. Методичні рекомендації» (7-ме вид., 2018), «Рекомендації щодо складання бібліографічного опису в картках для каталогів та картотек» (2-ге вид., 2008), «Інструкція про порядок надання Міжнародного стандартного номера книги (ISBN) в Україні» (4-те вид., 2013); «Інструкція про порядок надання Міжнародного стандартного номера нотного видання (ISMN) в Україні» (2016) тощо.
Книжкова палата України з 1997 р. виконує функції національного агентства України Міжнародної стандартної нумерації книг (ISBN) і Міжнародної стандартної нумерації нотних видань (ISNN), а з 2019 р. є Національним центром реєстрації серіальних видань (ISSN), забезпечуючи функціонування цих систем в Україні.
Значна увага приділяється розробленню й удосконаленню галузевих стандартів. У складі Технічного комітету ТК 101 «Технологія поліграфії» Книжкова палата України протягом 1993–2018 р. розробила 17 проєктів національних стандартів, з них 13 створено вперше, а 4 переглянуто.
Нині Книжкова палата України є визнаним центром державної бібліографії та архівного зберігання видань. Вона забезпечує бібліографічною, статистичною та іншими видами інформації органи влади, бібліотеки, заклади вищої освіти, науково-дослідні організації та інформаційні центри України.
Вебсайт Книжкової палати України (http://www.ukrbook.net) створено 1997-го р. як довідково-інформаційний ресурс з питань діяльності установи. Сайт містить статистичну, аналітичну, бібліографічну, довідкову інформацію з видавничої, бібліотечної, архівної справи та сфери інформації, у т. ч. повні тексти законодавчих актів (або витяги з них) та перелік нормативних документів у відповідній галузі; дані державної статистики друку; інформацію для видавців про реєстрацію в міжнародних системах стандартної нумерації видань ISBN / ISMN / ISSN, доставляння обов’язкового примірника документів і подання звітності про видавничу діяльність та інші відомості.
Найбільший інтерес для бібліотечних працівників України становлять сторінки «Національна бібліографія», де публікуються державні бібліографічні покажчики («Літопис газетних статей» з 2015 р. є винятково електронним виданням), та «Універсальна десяткова класифікація», де наведено інформацію про цю універсальну комбінаційну класифікаційну систему.
Книжкова палата України представлена в соціальній мережі «Фейсбук», де має власну сторінку, а також адмініструє групу «Універсальна десяткова класифікація (УДК) в Україні», сформовану з метою надання практичної допомоги бібліотекарям.
У різні роки в Книжковій палаті України працювали чимало відомих осіб та визнаних фахівців, зокрема поети Д. Загул та Н. Забіла, книгознавці А. Козаченко, Ю. Медведєв, бібліографи В. Дремлюга, Н. Петренко, спеціалісти з автоматизації бібліографічних процесів (О. Васильєв) та створення реферативної інформації (Р. Карташов, заслужений працівник культури України, 1998). Вагомий внесок у розвиток видавничої сфери та інформаційної діяльності зробила Н. Петрова, яка брала участь у розробленні законодавчих актів та кількох національних стандартів України («Інформація та документація. Знак охорони авторського права. Правила подання у виданнях», «Інформація та документація. Бібліографічне посилання. Загальні вимоги та правила складання») тощо. В установі працюють авторитетні фахівці, удостоєні почесних звань: М. Сенченко (нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, 2009, заслужений діяч науки і техніки України, 1999; лауреат літературної премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності, 2010), Г. Плиса (заслужений працівник культури України, 2009), О. Устіннікова (заслужений працівник культури України, 2009). Серед ветеранів Книжкової палати України, що зробили вагомий внесок в її розвиток – С. Буряк, О. Васьківська, Г. Гуцол, М. Доценко, О. Костюкевич, І. Погореловська, В. Поляков, І. Радченко та ін.
Адреса: м. Київ, просп. Ю. Гагаріна, 27
е-mail: office@ukrbook.net
http://www.ukrbook.net
http://www.ukrbook.net/index.html
Книжкова палата України у фейсбуці
Універсальна десяткова класифікація (УДК) в Україні. Група у фейсбуці
Закон про утворення Головної Книжної Палати в м. Києві та про асигнування в розпорядження Головноуправляючого Справами Мистецтв та Національної Культури 50 000 карбованців на організацію цієї Палати : ухвал. Радою Народних Міністрів УНР 24 січ. 1919 р. / Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Від. рукописів. – Ф. 48, од. зб. 1. – 14 арк.
Закон України «Про видавничу справу» від 05 червня 1997 р. № 318/97-ВР
Іванів-Меженко Ю. Книжна палата / Ю. Іванів-Меженко // Україна. –1919. – 17 січня.
Положение о Библиографическом отделе Всеукраинского государственного издательства (ноябрь 1920 г.) // Вісті ВУЦВК.– 1920. – 18 грудня.
Годкевич М. Центральний бібліографічний відділ в 1921 р. / М. Годкевич // Голос друку: критико-бібліографічний часопис. Книга перша. – Харків : Всеукраїнське державне вид-во, 1921. – С. 70–75.
Броніцька Т. Відділ державної статистики друку: становлення та розвиток / Т. Броніцька // Вісн. Кн. палати. – 1998. – № 7. – C. 3–5.
Зубарєва О. Відділ державних поточних бібліографічних покажчиків: історія та сьогодення : до 80-річчя з дня заснування Книжкової палати України / О. Зубарєва // Вісн. Кн. палати. –1998. – № 5. – C. 5–6.
Крижанівська Т. Державний архів друку / Т. Крижанівська // Вісн. Кн. палати. –1998. – № 2. – C. 6–8.
Плиса Г. Відділ державної стандартизації / Г. Плиса // Вісн. Кн. палати. –1998. – № 6. – C. 5–7.
Чухно Н. Початок : До 80-річчя з дня заснування Книжкової палати України / Н. Чухно // Вісн. Кн. палати. – 1998. – № 1. –C. 5–8.
Чухно Н. Початок Харківського періоду : до 80-річчя з дня заснування Книжкової палати України / Н. Чухно // Вісн. Кн. палати. – 1998. – № 2. –C. 3–6.
Чухно Н. Харківський період : до 80-річчя з дня заснування Книжкової палати України / Н. Чухно // Вісн. Кн. палати. – 1998. – № 3. – C. 6–9; № 4. – С. 5–7.
Книжкова палата України (1919–1998 рр.) : наук.-допом. бібліогр. покажчик / уклад. П. М. Сенько [та ін.] ; наук. ред. Г. М. Швецова-Водка, В. В. Загуменна ; Книжкова палата України. – Київ : [б. в.], 1999. – 183 с..
Низовий М. Організація української Книжкової Палати і початок її статистичної роботи / М. Низовий // Вісн. Кн. палати. –1999. –№ 3. – C. 22–23.
Сенченко Н. М. Книжкова палата України. Становлення державної бібліографії / М. І. Сенченко. – Київ : Книжкова палата України, 1999. – 116 с..
Спецфонд Книжкової палати України, 1917–1921 рр. : наук.-допом. бібліогр. покажч. / уклад. : О. О. Федотова, П. М. Сенько, О. М. Устіннікова. – Київ : Кн. палата України, 2003. – 360 с.
Спецфонд Книжкової палати України, 1917–1921 рр. : додатковий вип. : наук.-допом. бібліогр. покажч. / уклад. : О. О. Федотова, П. М. Сенько, О. М. Устіннікова. – Київ : Кн. палата України, 2003. – 60 с..
Сенченко М. Книжкова палата України: вчора, сьогодні й завтра : до 85-річчя з дня заснування книжкової палати України / М. Сенченко // Вісн. Кн. палати. – 2004. – № 1. – С. 3–22.
Сенченко М. І. Книжкова палата України. Історія і сьогодення / М. І. Сенченко. – Київ : Книжкова палата України, 2004. – 164 с.
Гуцол Г. О. Технологічні процеси наукового опрацювання документальних потоків в Книжковій палаті України ім. Івана Федорова / Г. О. Гуцол // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2005. – № 4. – С. 37–44.
Гуцол Г. Наукові дослідження Книжкової палати України у 2006 році / Г. Гуцол // Вісн. Кн. палати. – 2007. – № 3. – С. 9–14.
Приходько А. Розроблення традиційних карткових каталогів видань / А. Приходько, Н. Трухан // Вісн. Кн. палати. – 2007. – № 10. – С. 22–27.
Сенченко М. Фондам Книжкової палати України – 90 років / М. Сенченко // Вісн. Кн. палати. – 2007. – № 4. – С. 3-4.
Стратегічний план розвитку Державної наукової установи «Книжкова палата України ім. І. Федорова» на 2007–2011 роки // Вісн. Кн. палати. – 2007. – № 8. – С. 3-7.
Гуцол Г. Депозитарна цифрова бібліотека – перспективний проект інформатизації Книжкової палати України / Г. Гуцол // Вісн. Кн. палати. – 2008. – № 9. – С. 25–29.
Сенченко М. Книжковій палаті України імені Івана Федорова – 90 років / М. Сенченко // Київська старовина. – 2008. – № 6. – С. 71–84.
Устіннікова О. Біля витоків державної бібліографії (до 85-річчя «Літопису українського друку») / Устіннікова О., Палащина Н. // Вісн. Кн. палати. – 2009. – № 12. – С. 26–29.
Гуцол Г. Універсальна десяткова класифікація в Україні: історія, досвід, проблеми : (до 100-річчя Книжкової палати України) / Г. Гуцол // Бібл. планета. – 2018. – № 2.– С. 8–11.
Зберігачі вічності : до 100-річчя Державної наукової установи «Книжкова палата України імені Івана Федорова» // Календар знаменних і пам'ятних дат. – 2019. – № 1.– С. 38–47.
Сенченко М. І. Книжкова палата України: 100 років системних та інноваційних трансформацій, 1919–2018 / Сенченко Микола Іванович; наук. ред. Н. О. Петрова. – Київ : Кн. Палата України, 2019. – 200 с. : іл.
————————————————
В Книжковій палаті України зберігаються журнали минулого століття. Сюжет телеканалу Україна (2017)
КНИЖКОВА ПАЛАТА ІМЕНІ ІВАНА ФЕДОРОВА (1919) // «Цифрова бібліотека Україніка»
«Книжкова палата України» святкує 100-річчя
Книжкова палата України отримала статус Національного центру ISSN
Сокровища Государственной книжной палаты Украины. Сюжет телеканалу UATV Russian (2019)
Україна-25. Книжкова палата України. Сюжет телеканалу UA:Перший (2016)